Abstract:
В світлі розробки категорії антропного часу та концепції історичного процесу як розгортання людської
діяльності, що здійснюється автором, природним чином постає необхідність демонстрації підстав
авторського розуміння. Такими виступили методологічний аспект антропного принципу (АП), який набуває
все більшого значення в постнекласичній науці, і своєрідний варіант антропоцентризму (АЦ). Слід
зазначити, що ці лінії пізнання співвідношення людини і світу періодично піддаються змішуванню (до
ототожнення), однак такий підхід є історично поверхневим (детальніше про це – у дослідника
Л. М. Гінділіса. АП виник як декларація співвідношення між фундаментальними властивостями
Всесвіту і людиною, суть якої в тому, що людське існування і можливість спостереження світу природним
чином вказують на наявність необхідних для цього фізичних параметрів і умов Всесвіту, причому з цього,
на перший погляд, тривіального факту далеко не завжди витікає ідея переваги і звеличення людини. У свою
чергу, АЦ безапеляційно постулює центральне становище людини у Всесвіті з усією відповідною
атрибутикою привілейованості. Іншими словами, при ототожненні АП та АЦ онтолого-гносеологічний
акцент підміняється аксіологічним.
