За допомогою бактеріологічних та молекулярних методів визначено розповсюдженість резистентності до рифампіцинуб ізоніазидуб етамбулоту та стрептоміцину мікобактерій туберкульозуб виділених з мокротиння хворих, які мешкають в Одеській області. Найвищу розповсюдженість первинної та вторинної резистентності зареєстровано для стрептоміцину та ізоніазиду (25,7 % та 10,5 %, 48, 5 % та 60, 6 %, відповідно). Первинна та вторинна мультирезистентність була виявлена, відповідно, у 5,7 % та 33,3 % досліджених ізолятів. Показано високу ефективність застосування молекулярно-генетичних методів, що базуються на виявленні мутацій у генах, які відповідають за розвиток резистентності. Зроблено висновок про доцільність впровадження молекулярно-генетичних методів для визначення медикаментозної резистентності збудника туберкульозу.
Bacteriological and molecular-genetic methods were used to determine occurrence of resistance of Mycobacterium tuberculosis, obtained from sputum of patients in Odesa Oblast to rifampicin, izoniazid, streptomycin and ethambutol. Highest primary and acquired resistance rates were registered for streptomycin and izoniazid (25,7 % and 10,5 %; 48,5 % and 60,6 %, respectively). Primary and acquired multi-drug resistance rates were as high as 5,7 % and 33,3 %, respectively. High efficacy of molecular-genetics methods based on detection of mutations in genes responsible for drug resistance development was demonstrated. Urgent necessity for implementation of molecular methods in the laboratory diagnosis of TB and drug resistance assessment is emphasized.
С помощью бактериологических и молекулярно-генетических методов определена распространенность резистентности к рифампицину, изониазиду, этамбутолу и стрептомицину микобактерий туберкулеза, выделенных из мокроты больных, проживающих в Одесской области. Наиболее высокая распространенность первичной и приобретенной резистентности зарегистрирована для стрептомицина и изониазида (25,7 % и 10,5 %, 48,5 и 60,6 %, соответственно). Первичная и вторичная мультирезистентность была выявлена, соответственно, в 5,7 % и 33,3 % исследованных изолятов. Показана высокая эффективность применения молекулярно-генетических методов, основанных на регистрации мутаций в генах, ответственных за развитие резистентности. Сделан вывод о целесообразности внедрения молекулярно-генетических методов для определения лекарственной резистентности возбудителя туберкулеза.
