В статті розглядається проблема самості у фокусі взаємодій декількох дискурсів: соціальної філософії, герменевтичного, екзистенціального. Внутрішньо інтегрована самість потім інтегрується у соціальному просторі. Але людина, яка має внутрішній проблемний стан свідомості, не може пройти правильну інтеграцію через тріаду буття, про яку писав Аристотель. Така людина швидко набуває характеристики синтетичної особистості, або синтетичного нарцисизму і починає існувати у симулятивній реальності, про що пишуть філософи, психоаналітики, соціологи епохи постмодерну сучасного суспільства.
The article describes the problem of selfness in the focus of interactions of multiple discourses: social philosophy, hermeneutical, existential. The internally integrated selfness then integrates into the social space. But the man who has an internal problem state cannot pass the correct integration through the triad of being by Aristotle. Such person acquires the characteristics of synthetic personality and starts to exist in simulative reality, that the philosophers, psychoanalysts, sociologists of postmodern are writing about in contemporary society.
В статье рассматривается проблема самости в фокусе взаимодействий нескольких дискурсов: социальной философии, герменевтического, экзистенциального. Внутренне интегрированная самость затем интегрируется в социальном пространстве. Но человек, который имеет внутренне проблемное состояние не может пройти правильную интеграцию через триаду бытия Аристотеля. Такой человек приобретает характеристики синтетической личности и начинает существовать в симулятивной реальности, о чем пишут философы, психоаналитики, социологи эпохи постмодерна в современном обществе.
