В статті висвітлена трансформація розуміння війни у
світогляді громадян італійських міст, яка остаточно покінчила з різноманітними
середньовічними чеснотами і максимально наблизилася до прототипів сучасних
війн ХХ – першої декади ХХІ століть. В італійських війнах вперше на
європейському континенті бойові дії торкалися інтересів простих громадян
через їхнє планомірне, регламентоване знищення, великі військові втрати,
націоналізацію військового конфлікту. У ранньому середньовіччі військові
конфлікти між баронами, королями та князями на всьому європейському
просторі носили не державні, а формальні родинні стосунки, як це було
продемонстровано в ході війн на Апеннінському півострові, оскільки всі вони
мали між собою родинні зв’язки і мало стосувалися простих городян та селян.
В середньовічних війнах ці верстви населення були другорядним,
малозначущим фактором, оскільки тим, хто вижив в таких війнах,
гарантувалося життя під владою іншого суверена, але ніяк не знищення. Саме
італійські мислителі були піонерами новацій цих війн і почали помічати
задумане знищення місцевого населення, його насильницьке переселення з
рідних міст, використання нових військових технологій з ліквідації ворожих
військ, які приводили до величезних втрат військових разом з цивільним
населенням. Крім того, ламався факт авторитету Римського Папи, який завжди
виступав міжнародним арбітром і примирителем у військових конфліктах. На
разі римський папа виступав співучасником в італійських війнах й розглядався як такий самий злочинець як і, припустимо, французький монарх чи імператор
династії Габсбургів.
The article highlights the transformation of the understanding of
war in the worldview of citizens of Italian cities, which finally put an end to various
medieval virtues, such as chivalry, nobility and honor, and came as close as possible
to the prototypes of modern wars of the 20th - the first decade of the 21st centuries.
In the Italian wars, for the first time on the European continent, hostilities touched the
interests of ordinary citizens with their planned, regulated destruction, large military
losses, and the nationalization of the military conflict. Military conflicts in the early
Middle Ages between barons, kings and princes throughout the European space were
more likely to be formal family relations than state ones, as was demonstrated in the
course of the wars on the Apennine Peninsula. Since all of them had family ties and
had little to do with ordinary townspeople and peasants. These layers of the
population were in medieval wars a secondary factor of little significance, since those
who survived such wars were guaranteed life, perhaps with social complications
under the rule of another sovereign, but by no means their destruction. It was the
Italian thinkers who pioneered the innovations of these wars and began to notice the
intended destruction of the local population, its forced resettlement from their
hometowns, the use of new military technologies to eliminate enemy troops, which
led to huge losses of the military, along with the civilian population. In addition, the
authority of the Roman Pope, who always acted as an international arbiter and
conciliator in military conflicts, was crumbling. At the time, the Roman pope acted as
an accomplice in the Italian wars and was regarded as the same criminal as a
supposed French monarch or emperor of the Habsburg dynasty.
