Дисертація присвячена підвищенню ефективності
діагностики і хірургічного лікування первинної відкритокутової глаукоми шляхом розробки
нового клініко-морфологічного методу діагностики з прогнозуванням розвитку глаукомної
оптиконейропатії та патогенетично обґрунтованого методу хірургічного лікування.
Розроблена математична модель деформації решітчатої пластини з ушкодженням
нервових волокон. Впроваджено в практику застосування автоматичного визначення ступеня
ризику розвитку глаукомної оптиконейропатії, враховуючи внутрішньоочний тиск, діаметр та
товщину решітчатої пластини зорового нерва, величина якої має високий зворотній зв'язок зі
стадією глаукоми (r = - 0,966, р˂0,05). Виявлений зв'язок між товщиною решітчатої пластини
і товщиною перипапіллярних нервових волокон (r=0,504, р˂0,05) та між показником MD і
ступенем ризику розвитку глаукомної оптиконейропатії (r=0,578, р˂0,05). У віддаленому
періоді прогресування глаукомної оптиконейропатії відмічалось у 20% і 50% пацієнтів з
середнім та високим ризиком, відповідно. Розроблений метод хірургічного лікування
відкритокутової глаукоми з супрациліарним дренуванням, що приводить до збільшення
коефіцієнту легкості відтоку на 170%, зменшення коефіцієнту Беккера на 78%, збільшення
різниці товщин хоріоідеї між оперованим і парним оком в макулярній і перипапіллярній
області на 275% і 96% відповідно.
The dissertation is devoted to increasing the efficiency of diagnosis and surgical treatment of
primary open - angle glaucoma by developing a new clinical and morphological method of diagnosis
with predicting the development of glaucoma optic neuropathy and pathogenetically sound method
of surgical treatment. The scientific data on the relationship between the thinning of the lamina cribrosa of the optic
disk with the increase in the stage of the primary open - angle glaucoma according to the results of
swept-source-optical coherence tomography (r = -0,966, p˂0,05) have been supplemented. A mathematical model of the lamina cribrosa of the optic disk with mathematical
substantiation of nerve fiber damage due to longitudinal and transverse displacements of its elements
under the action of intraocular pressure was developed, which allowed to propose and implement a
new method of predicting the development (or progression) of glaucomatous optic neuropathy based
on according to swept-source-optical coherence tomography, as well as mean intraocular pressure,
followed by the use of a spreadsheet to determine the level of risk of nerve fiber damage. There is a
direct noticeable relationship between the thickness of the lamina cribrosa of the optic nerve and the
average thickness of the peripapillary nerve fibers (r = 0,504, p˂0,05) and between the indicators of
static perimetry (MD) and the degree of risk of glaucomatous optic neuropathy (r = 0,578, p˂0,05).
Analysis of long-term results of this method showed the progression of glaucomatous optic
neuropathy in 20% and 50% of patients with a certain medium and high risk, respectively.
Разработана математическая модель деформации решетчатой пластины с
повреждением нервных волокон. Внедрено в практику применение автоматического
определения степени риска развития глаукомной оптиконейропатии, учитывая внутриглазное
давление, диаметр и толщину решетчатой пластины, величина которой имеет высокую
обратную связь со стадией глаукомы (r = - 0,966, р˂0,05). Обнаружена связь между толщиной
решетчатой пластины и толщиной перипапиллярных нервных волокон (r = 0,504, р˂0,05) и
между показателем MD и степенью риска развития глаукомной оптиконейропатии (r = 0,578,
р˂0,05). В отдаленном периоде прогрессирование глаукомной оптиконейропатии отмечалось
у 20% и 50% пациентов со средним и высоким риском соответственно. Разработан и внедрен
в практику метод хирургического лечения открытоугольной глаукомы с супрацилиарным
дренированием, что приводит к увеличению коэффициента легкости оттока на 170%,
уменьшению коэффициента Беккера на 78%, увеличению разницы толщин хориоидеи между
оперированным и парным глазом в макулярной и перипапиллярной области на 275% и 96%
соответственно, что и является обоснованием стабилизации зрительных функций в
отдаленном периоде.
